У великій статті з двох частин, опублікованій 4 грудня, Washington Post глибоко дослідила причини, через які літній контрнаступ України виявився не настільки вдалим, як очікувалось. Kyiv Post не погоджується з деякими твердженнями американського видання.

З нашої точки зору, у своїй статті Washington Post досить точно визначила більшість найважливіших проблем. (Ми подаємо відповідний список в кінці цієї статті.)

Але для нас тут, у Києві, є очевидною одна проблема, значно вагоміша за всі інші: недостатня підготовка бойових груп у Збройних Силах України (ЗСУ).

Advertisement

Як нам здається, серед причин, через які український контрнаступ виявився певним чином невдалим, зі значним відривом найсерйознішою можна вважати те, що західні командувачі та аналітики робили хибні припущення щодо того, що ЗСУ можуть, а що не можуть зробити. Ці аналітики не забажали виконати важку роботу задля повного розуміння ситуації у польових умовах, а також не повною мірою усвідомлювали критичну потребу бійців ЗСУ в серйозному та масштабному навчанні.

Хроніка війни в Україні. 2 лютого: “Європу не зламати”
Більше по темі

Хроніка війни в Україні. 2 лютого: “Європу не зламати”

Сенат обговорить допомогу Києву наступного тижня, у таборі Трампа хочуть блокувати; Зеленський дякує ЄС за 50 млрд євро; війська РФ просуваються на Донбасі, а ЗСУ – на заході Запорізької області.

Поширеним наративом з початку контрнаступу є твердження, що збройні сили НАТО навіть не спробували б піти у контрнаступ за тих умов, в яких опинилися ЗСУ, через відсутність необхідної підтримки з повітря.

Advertisement

У цьому наративі упускається те, що організатори наступу ЗСУ знехтували критично необхідним відпрацюванням бойових дій підрозділів чисельністю від 100 до 1500 бійців. Це треба робити протягом місяців, перш ніж такий підрозділ буде здатним вести ефективну атаку проти добре навченого противника. І Washington Post вказує на цей недолік наступу як на один із майже дюжини важливих чинників.

Практика, яку ЗСУ, на жаль, не отримали напередодні наступу, застосовується на рівні «тактичного підрозділу» у складі кількох рот, кількох батальйонів чи однієї бригади, який керує складною атакою, в якій під час бою беруть участь десятки невеликих команд фахівців – серед них піхота, артилерія, бронетехніка, протитанкова розвідка, наземна розвідка, безпілотна розвідка, зв’язок, логістика постачання палива й боєприпасів, доставка продовольства, технічне обслуговування, евакуація поранених. Такі групи спеціалістів мають виконувати свою роботу на полі бою в потрібний час, відповідно до очікуваних стандартів, часто під загрозою смерті або поранення.

Advertisement

Без попередніх тривалих серйозних навчань у стресових умовах більшість бійців, які намагаються виконувати такі операції в складі бойової групи, зазнають невдачі.

Настільки ж важливим є те, що молодшим командирам, які відповідають за підрозділи від 10 до 30 чоловік – капралам, сержантам і лейтенантам – потрібно принаймні стільки ж часу, щоб встановити належний порядок командування, довести своїм солдатам, що вони добре знають свою роботу і їхні накази не будуть марним самогубством. І ще, якщо бути чесним, для військової системи важливо на цьому етапі навчань відсіяти тих, хто не здатен воювати в реальних умовах бою.

Advertisement

Реальний бій – найкраще тренування

Існує лише один спосіб об’єднати групу з кількох сотень людей та їхніх командирів у ефективну бойову команду: кинути їх у бій, але не надто інтенсивний – щоб підрозділ набирав досвід швидше, ніж втрачав солдатів. Маючи належну підтримку, рота, батальйон або бригада, які вступили в бій, починають зрештою ефективно діяти. Принаймні, так було у війнах, що точилися в Європі впродовж останніх років п’ятисот.

Advertisement

В ЗСУ існують приклади: 3-тя десантно-штурмова бригада, 12-та бригада Нацгвардії, 68-ма гірсько-штурмова бригада, 92-а окрема штурмова бригада та деякі інші підрозділи вже майже два роки воюють, маючи на своєму рахунку як перемоги, так і поразки. Завдяки сміливості, удачі та хорошому керівництву вони зараз вважаються одними з найбоєздатніших підрозділів ЗСУ.

Але готуючись до літнього наступу, замість використання досвідчених формувань, командування ЗСУ вирішило створити нові підрозділи, об’єднавши, як в одному випадку, зазначеному Washington Post, 70 % добровольців і колишніх цивільних із 30 % досвідчених воїнів. Відповідальність за таке рішення, очевидно, має нести командувач ЗСУ Валерій Залужний та його штаб, якщо тільки президент Володимир Зеленський не пояснить, чому таке рішення було безальтернативним.

Advertisement

Хоча ці новосформовані бригади були хорошим вихідним матеріалом, без досвіду бойових дій підрозділи, спеціально сформовані ЗСУ для літнього наступу, не вважали б підходящими для розгортання стандартних військових операцій у жодній професійній армії світу. Стандарт НАТО щодо підготовки професійного підрозділу довгострокової служби до реального бою передбачає чотири-шість місяців інтенсивної підготовки. В українців нічого подібного не було.

Українці пройшли прискорений курс

Підрозділ, визначений передовою частиною літнього наступу, 47-ма мотопіхотна бригада – це формування, роботу якого давно відстежує Kyiv Post. У Німеччині її солдати виїжджали на полігони та пройшли нетривалі тренування, а офіцери та старший рядовий склад відпрацьовував такі елементи, як планування операцій і матеріально-технічне їх забезпечення під час аудиторних навчань за присутності американських спостерігачів.

Один колишній офіцер армії США, який брав участь у цих навчанні як радник, розповів Kyiv Post, що офіцери ЗСУ проявили себе як здібні військові та хороші планувальники, але їм явно бракувало досвіду організації логістики та гнучкого артилерійського вогню. Він зазначив, що, на жаль, масштабні тренування із сотнями машин і батальйонами бійців, які цілодобово вправляються в проведенні маневрів, схожі на тренування основного підрозділу армії США у Форт-Ірвін (в пустелі Мохаве) або Форт-Чаффі (в Арканзасі) були недоступними для військових ЗСУ.

47-ма бригада була сформована на початку 2023 року, у лютому її бійці почали опановувати танки та БМП. Більшість її особового складу з повним обладнанням розпочали тренування лише в березні, та й то в обмеженій кількості одночасно. Підрозділ кинули в реальний бій на початку червня, коли він був ще насправді недосвідченим бойовим формуванням.

Військові ЗСУ часто вдаються до аналогії (яку неодноразово чули й журналісти Kyiv Post), в якій підкреслюють різницю в результативності між хаотично підібраною командою футболістів на пляжі та командою професійних спортсменів, які тренувалися кілька місяців під керівництвом тренерського штабу з чіткими цілями та достатніми ресурсами для польових тренувань, додаючи, що у футбол не грають під вогнем артилерії та стрілецької зброї.

Точка зору буркунів

У статтях українських ЗМІ, як і в особистих розповідях фронтовиків журналістам Kyiv Post, репортажі з поля загалом зображують одну й ту ж картину: українським солдатам наказували наступати на відкритій місцевості, де вони зазнавали потужних обстрілів російської артилерії. Бойові підрозділи в одних випадках відступали в укриття під нищівним вогнем, в інших – намагалися просуватись далі і були розбиті вщент.

Згідно зі свідченнями з точки зору українського солдата у ЗСУ елементарно не вистачає артилерійських снарядів, щоб придушити російську артилерію. І в тих випадках, коли командир або інший ключовий боєць був убитий або поранений, підрозділ не розумів, що далі робити, тому що ніхто не відпрацьовував такий сценарій, як ніхто й не мав плану, як наступати під масованим артилерійським вогнем . Якщо над полем бою з'явилися російські ударні вертольоти, зенітних підрозділів поряд не було. Українські піхотинці вирушали в бій, і дуже швидко в них закінчувалися боєприпаси, а теплу їжу та воду ніхто не міг до них доправити.

Більше того, усім, хто мав радіо на передовій, було абсолютно зрозуміло, що командири середньої ланки ЗСУ в штабі прагнуть лише доповісти своїм начальникам про захоплення території, а швидке знищення ворога, як видається, не є пріоритетним для тих, по кому навіть не стріляють.

Агресивної впевненості досвідчених українських бойових підрозділів у цих репортажах взагалі не спостерігається.

Гра у взаємні звинувачення

Деякі українські військові розповіли нам, що їх звинувачують у провалі контрнаступу поважні люди у Вашингтоні та Києві, тому що ці поважні люди недостатньо чесні, щоб визнати перед самими собою, а потім і перед виборцям, які платять їм зарплату, що це вони винні у тому, що непідготовлені підрозділи кинули в бій проти добре навченого ворога, який побудував глибоко ешелоновану оборону, і що їхні плани базувались на необґрунтованих сподіваннях.

Ці високопосадовці тепер намагаються захистити свою репутацію та шукають цапів відпущення, не бажаючи визнати те, що це й вони винні в тому, що тисячі воїнів ЗСУ загинули або були поранені, вчиняючи подвиг на полі бою й намагаючись втілити в життя план, який під силу лише досвідченим, добре навченим бойовим частинам, кажуть ці військові.

Головною причиною невдачі літнього контрнаступу України, на думку Kyiv Post, стало те, що чиновники, які приймали рішення як в Україні, так і в США, не приділяли достатньо уваги самим українцям. Тут під українцями Kyiv Post має на увазі не невелику групу полковників і генералів, уповноважених ЗСУ спілкуватися з офіційними представниками Пентагону, а українських лейтенантів, сержантів і рядових, які фактично ведуть бойові дії.

У 47-й бригаді один головний старшина звільнився і попросив понизити його в посаді, звинувативши командування бригади на чолі з полковником Олександром Саком у тому, що воно не дослухалось до підлеглих, зокрема до рядових бійців, які намагались донести до командирів інформацію про «реальний стан справ» на полі бою.

У вересні командувач ЗСУ звільнив Сака з посади. Після перепочинку в листопаді підрозділ перекинули в район Авдіївки. Там вони воюють краще.

Основні тези Washington Post щодо причин провалу літнього контранступу:

  • Після належного обговорення Вашингтон вважав доцільним призначити початок наступу ЗСУ на середину квітня.
  • З наближенням призначеної дати командування ЗСУ без поважних причин зволікало з фактичним початком наступу.
  • Еліта США вважала, що ЗСУ мають достатньо зброї та підготовки для подолання російської оборони в ході фронтальної атаки.
  • Офіційні особи США підтвердили цю впевненість, провівши аудиторні та польові навчальні сесії з українськими командирами, що призвело до недостатньо реалістичного планування наступу.
  • Американські планувальники припускали, що значні втрати, понесені російським військам, посприяють швидкому прориву російської оборони, хоча насправді російські солдати виявилися стійкими та здатними компенсувати значні втрати.
  • Необгрунтованим оптимізмом з боку США було вважати, що наземний наступ із застосуванням «західної» тактики та обладнання вдасться без переваги в повітрі.
  • Відмова Пентагону визнати, що у ЗСУ недостатньо боєприпасів для ведення масованого артилерійського вогню, необхідного для успішного наступу, стало ключовою помилкою.
  • У результаті цього військові та політичні лідери США були надмірно оптимістично налаштовані щодо наступальної спроможності ЗСУ, і, ймовірно, слід було вірити даним американської розвідки, які були більш песимістичними.
  • Чинився тиск на командувачів ЗСУ з метою змусити їх щонайшвидше розпочати наступ, незважаючи на те, що на внутрішніх брифінгах у Білому домі в квітні вважалося, що наступ навряд чи досягне значних результатів.
  • Неналежне технічне обслуговування ЗСУ стало однією з причин несправності деяких видів західної зброї
  • Небажання командирів ЗСУ послідовно проводити штурмові дії впродовж тривалого періоду часу
  • Нездатність ЗСУ проводити ефективну наземну розвідку
  • Обрання ЗСУ одночасно трьох напрямків наступу замість однієї точки потужного удару
  • Недостатні навички військових ЗСУ у прориві укріплень
  • Неефективне керівництво малими підрозділами ЗСУ

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!