Не можна звинувачувати Сполучені Штати за спроби. Протягом десятиліть після Другої світової війни ця країна підписувала пакти, укладала угоди зі своїм головним ядерним ворогом. Вона проводила саміти на найвищому рівні, організовувала численні зустрічі міністрів закордонних справ, офіційних осіб та військових. Були навіть започатковані нові академічні дисципліни, аби зрозуміти Росію та, наскільки це можливо, навчитися спілкуватися з нею.

Advertisement

Стільки зроблено з добрими намірами! Було підписано безліч угод, які тепер здебільшого забуті. Кожен раз, коли йдеться про угоду з Росією, Путін та його поплічники її розривають.

Яку роль насправді відіграли ці угоди? Вони спричинили війну, що лютує в Україні, адже Росія прагне знищити Україну. Ще одна угода? Справді?

Є резонний аргумент (який не дуже до вподоби Вашингтону зі зрозумілих причин), що США стали майстром самостримування. З цієї точки зору численні угоди Америки з Кремлем про роззброєння лише стримували Сполучені Штати. США відновили свою першість – і знову втратили її після розпаду СРСР і укладання нових угод. Про що думали США (чи Велика Британія), коли в 1994 році змусили Україну позбавитися свого ядерного арсеналу в обмін на «гарантії безпеки» Росії під час підписання Будапештського меморандуму? 4 квітня цього року колишній президент США Білл Клінтон заявив, що жалкує про це, проте вже занадто пізно.

Advertisement
ГУР підтвердило смерть російського пілота Кузьмінова
Більше по темі

ГУР підтвердило смерть російського пілота Кузьмінова

28-річний пілот Максим Кузьмінов захопив російський бойовий броньований вертоліт Мі-8 і благополучно доставив його на авіабазу в Харківській області в серпні 2023 року.

Але ми наполягаємо. Речник Міноборони США нещодавно заявив: «Наша робота полягає в тому, щоб продовжувати підтримувати Україну на полі бою, аби вона мала перевагу за столом переговорів». Переговори? Війна Росії проти України – це відвертий геноцид. Російська православна церква заохочує російських військових: «Ваше завдання – стерти український народ з лиця землі». Пропагандисти Кремля також заявляють про жахливі наміри геноциду. Колишня прем’єр-міністерка Ізраїлю Голда Меїр (Golda Meir), яка, до речі, народилася в Києві, підкреслила: «Вони кажуть, що ми повинні вмерти. А ми кажемо, що хочемо жити. Я не знаю компромісу між життям і смертю».

Advertisement

Будемо відвертими. Нинішній російський режим може, як і колись, на якийсь час припинити вогонь. Але Росія не полишить своїх імперських амбіцій. Тому питання не в мирі та війні, а наскільки швидко вимиратиме українська нація.

Чи дотримуватимуться сторони нової угоди? Країни, на які припадає більше половини світової економіки (частка Росії така ж, як і Нью-Йорка), держави найбільшого в історії військового альянсу не завадили вторгненню Росії в Україну та анексії Криму в 2014 році. Чи могли країни Великої сімки (G7) та НАТО зробити більше цього разу? Так, звісно. Чи робитимуть? Це вже інше питання.

Advertisement

І якщо немає волі та власного інтересу допомогти Україні відновити її безпеку та суверенітет сьогодні, то навіщо нам – Україні чи будь-якій іншій країні – це завтра?

Ось в чому суть. «Справа Америки – вести бізнес», – сказав колишній президент США Келвін Кулідж (Calvin Coolidge). ДНК Америки вимагає та відображає комерційне середовище, засноване на стабільності та передбачуваності, що робить можливим ведення бізнесу. З цією метою стриманість і компроміс – компоненти, що забезпечують беззаперечність угод. Ми розглядаємо їх як розв'язання проблеми, а не її причину. Так само ми налаштовані мати справу з Росією. Але Росія з іншої галактики. Варто вірити Путіну хоча б тоді, коли він каже: «У нас інший генетичний, культурний та моральний код».

Advertisement

Росія вважає, що влада – то святе. Компроміс – анафема. У 1839 році французький аристократ і письменник маркіз де Кюстін (Marquis de Custine), побувавши в Росії, написав: «Розмовляти – значить змова, думати – значить заколот; думка – це не просто злочин, це лихо». Путінська Росія має дещо інший світогляд.

Вона розглядає будь-яку угоду як аперитив. Така угода або заперечує мету укладання, або існує для того, щоб реалізувати протилежне чи виграти час. Єдиний елемент передбачуваності тут – ймовірність її порушення.

Україна пізнала це на власному досвіді, коли 17 грудня 1917 року Росія заявила, що «без будь-яких обмежень і умов, в усіх відношеннях визнає національні права і незалежність Української Республіки». А потім повторила це в Статуті ООН, Гельсінкських угодах, Будапештському меморандумі та дюжині інших угод.

Advertisement

Але США завжди намагаються. Після дипломатичного визнання Росії в 1933 році (саме в той час, коли вона спричинила голодомор в Україні, аби тримати її в покорі), Кремль погодився «утриматися від ... будь-якої явної чи прихованої дії, яка будь-яким чином може завдати шкоди спокою, процвітанню, порядку та безпеці всієї території чи будь-якої частини Сполучених Штатів, зокрема будь-якої агітації чи пропаганди». Що з цього вийшло?

Можна перераховувати і далі: Ялтинські угоди, Женевські домовленості часів Холодної війни, Кемп-Девідська декларація, Віденська конвенція, домовленості у Ґлассборо, Гельсінські угоди…

Завжди пробачливі та сповнені надії, США відстоювали членство пострадянської Росії у Світовому банку, МВФ, Великій сімці та – що мало катастрофічні наслідки – Раді Безпеки ООН (оминаючи обов’язкові процедури вступу). Та всі зусилля були марними.

Росія залишається непримиренною, агресивною та нестримною. Угода? Ніколи знову.

Europe’s Edge – онлайн-видання Центру аналізу європейської політики (Center for European Policy Analysis, CEPA), яке висвітлює важливі теми зовнішньої політики Європи та Північної Америки. В статті висловлено авторські погляди, які можуть не збігатися з поглядами згаданих установ, зокрема Центру аналізу європейської політики.

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!