У 2019 році Девід Карлін написав в одній статті, що «Уїнстон Черчилль вважав, що Другу світову війну слід було б назвати “непотрібною війною”, оскільки її можна було легко уникнути». Протягом 1930-х років Захід мав безліч шансів вжити рішучих заходів проти Гітлера, але не вжив. Слабкість західних лідерів дозволила нацистській загрозі розростися до жахливих масштабів, і світ постраждав від найкривавішого в історії людства конфлікту.

Advertisement

На жаль, війна, що триває в Україні, стала ще однією «непотрібною війною». Ми повинні були це передбачити.

Результатом нашої колективної бездіяльності та браку мужності стало більш широке протистояння, яке повільно виходить з-під контролю. Його майбутні наслідки можуть виявитися не менш катастрофічними, ніж Друга світова війна, якщо його не зупинити. Наскільки далеко і всеохоплююче розвиватиметься війна, залежить від нас самих.

Китай розриває зв’язки з російськими банками, які потрапили під санкції США
Більше по темі

Китай розриває зв’язки з російськими банками, які потрапили під санкції США

Ці обмеження створюють значні труднощі для російського бізнесу.

ТРИВОЖНІ ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ

Як і Гітлер, Путін обрав шлях мілітаризації, щойно прийшовши до влади

Гітлер відкрито оголосив про свій намір ремілітаризувати Німеччину за два роки після приходу до влади. Він почав відбудовувати свої сухопутні війська, військово-морський флот і військово-повітряні сили, відновивши призов до армії. «Він запевняв інших світових лідерів, що це – не порушення Версальського договору, а суто «оборонні» заходи».

Advertisement

Президент Владімір Путін розпочав ремілітаризацію Росії, щойно дозволили економічні умови. З 2000 до кінця 2021 року її оборонний бюджет майже потроївся. За цей час Збройні сили РФ записали на свій рахунок три реформи, війну з Грузією, інтервенцію в Сирії, участь у конфліктах у  колишній Югославії та колишніх радянських республіках і, не в останню чергу, війну в Україні, яка фактично розпочалась у 2014 році.

Advertisement

Як і Гітлер, Путін неодноразово відступав від міжнародних договорів

14 жовтня 1933 року Гітлер вивів Німеччину зі складу Всесвітньої конференції з роззброєння та Ліги Націй. Він неодноразово порушував зобов'язання Версальського договору і подальших угод, спрямованих на уникнення війни.

Росію звинувачують у порушенні близько чотирьохсот міжнародних договорів, у тому числі Будапештського меморандуму, в якому вона пообіцяла поважати незалежність і суверенітет України. Понад 200 переговорів і 20 угод про припинення вогню продемонстрували відсутність у Путіна прагнення до миру. Він просто використовує переговори для досягнення своїх стратегічних цілей і завдань.

Путін закликав переписати міжнародне право і Статут ООН. Переписати.

Advertisement

Як і Гітлер, Путін вважає, що недавня історія обійшлася з його країною несправедливо

Путін назвав розпад радянської імперії «найбільшою геополітичною катастрофою століття».

У своїй промові на Мюнхенській безпековій конференції в 2007 році він висловив своє презирство до так званого східного розширення НАТО, монополярності світу, дисбалансу сил, архітектури глобальної безпеки і БРІКС як нового центру глобального економічного зростання. Він зробив кілька попереджень, більшість із яких відтоді збулися в результаті російської агресії.

Путін заявив претензії на відновлення монополярного світу. 7 листопада 2024 року він заявив, що колишній світовий устрій «вже відійшов у минуле, і розгортається серйозна, непримиренна боротьба за розвиток нового світового порядку», і сказав, що лише Захід чинить опір змінам.

Advertisement

Як і Гітлер, Путін давно оголосив про свої експансійні плани

Гітлер не приховував своєї агресивної експансіоністської політики. Однак публічно він стверджував, що йде мирним шляхом. «Все, що робив Гітлер, було спрямоване на війну, відколи він прийшов до влади в 1933 році. Від самого початку його метою був перегляд післявоєнного порядку, встановленого Версальським договором, –  відновлення гегемонії в Європі через розширену Німеччину», – писала Сара Джудіт Гофман у статті DW у 2014 році.

Путін не менш потайливий щодо своїх цілей, які знову ж таки нібито мають бути досягнуті мирним шляхом. Він стверджує, що виступає за «світ, який дозволить всім народам розвиватися і вирішувати виникаючі протиріччя на основі взаємної поваги до культур і цивілізацій, без примусу і застосування сили». Показово, що це він заявив у той час, коли Росія вела війну –  не менш жорстоку, ніж війна нацистської Німеччини.

Advertisement

Він довго говорив про історичні території Росії і називав росіян, білорусів та українців «одним народом». За словами Путіна, Росія в минулому називалася Радянським Союзом, що означає, що він вважає весь колишній СРСР її «історичними територіями».

Як і Гітлер, Путін також прагне гегемонії в Європі.

Путін сигналізує про свої наміри розширити сферу впливу на Східну та Центральну Європу. У грудні 2021 року Росія опублікувала проєкт договору між США і Росією «про гарантії безпеки», а також проєкт угоди про заходи щодо забезпечення безпеки Росії та країн-членів НАТО. У документах містився заклик до Альянсу відвести свої війська і військову структуру до кордонів 1997 року. А в цей час Росія готувала повномасштабне вторгнення в Україну як перший крок своєї експансії на захід.

Як і Гітлер, Путін вважає Україну важливим елементом своєї ширшої стратегічної мети

За словами відомого історика Тімоті Снайдера, Україна була в центрі гітлерівського проекту колонізації та поневолення. Метою Другої світової війни з точки зору Гітлера було завоювання України.

У певному сенсі слова колишнього радника президента США з національної безпеки Збігнєва Бжезинського про вирішальне значення України для Росії також підсумовують погляди нацистської Німеччини: «Без України Росія [нацистська Німеччина] перестає бути імперією, але з Україною, підкореною, а потім підпорядкованою, Росія [нацистська Німеччина] автоматично стає імперією».

Як і Гітлер, Путін прагне підкорити всю Україну, щоб створити передумови для статусу великої держави і домінувати в Європі. Вже будучи найбільшою ядерною державою світу, Росія отримає економіку, додаткові енергоносії, товари, технології та людські ресурси, необхідні для досягнення стратегічного паритету зі США та Китаєм.

Як і війна Гітлера, війна Путіна розвивається за схожою траєкторією

Путін веде тотальну війну. Все суспільство, включно з дітьми, мілітаризується. Він використовує пропаганду і дезінформацію для маніпулювання населенням. Універсальні права обмежуються. Він провів часткову мобілізацію. Він жертвує сотнями тисяч росіян, щоб здійснити свою мрію про російську велич. Країна поставлена на військові рейки, мобілізований її військово-промисловий комплекс. Вона створює коаліцію автократій для боротьби зі своїм справжнім ворогом – Заходом.

Росія веде не менш жорстоку війну, ніж вела нацистська Німеччина. Вона має намір знищити українську націю, її історію, культуру, мову і, що не менш важливо, її ліберально-демократичні цінності та принципи.

Росію звинувачують у геноциді, злочинах проти людяності та воєнних злочинах. Розслідуються понад 135 000 воєнних злочинів, скоєних російськими військами. Росіяни страчують військовополонених, завдають невибіркових авіаударів по цивільному населенню, їхні безпілотники полюють за мирними людьми, систематично катують українців.

Як і нацистська Німеччина, Росія створила мережу фільтраційних і концентраційних таборів. Дітей депортують до Росії та позбавляють їх національної ідентичності. Росія руйнує українську інфраструктуру, промисловість, лікарні, школи та житлові будинки, намагаючись залишити українців без опалення, електроенергії, води, санітарії. Частини України можуть стати непридатними для життя. Війна спричинила найбільшу кризу переміщення населення з часів Другої світової війни, коли майже третина населення була змушена покинути свої домівки. Наразі близько 6,8 мільйона людей є біженцями в усьому світі.

На жаль, Захід також йде шляхом своїх попередників.

Захід робить ті ж самі помилки, що й у 1939 році.

У 1935 році Західні держави зрозуміли, що Німеччина створила військово-повітряні сили і розширює свою армію, серйозно порушуючи умови Версальського договору. Бездіяльність, коли ставки були низькими, стала їхньою першою помилкою. За рік по тому Гітлер відкрито ремілітаризував рейнський кордон Німеччини з Францією.

Тоді Захід знову не зміг дати військову відповідь.

У 1938 році Гітлер примусив Австрію приєднатися до Третього Рейху, погрожуючи вторгненням. За словами Девіда Карліна, «західні союзники відповіли колективним знизуванням плечима... Багато британських і французьких політичних лідерів покладали свої надії на умиротворення Гітлера, щоб уникнути війни... Сумнозвісна Мюнхенська конференція наприкінці 1938 року виявила ціну умиротворення». Гітлер вимагав частини Чехословаччини. Велика Британія і Франція пристали на його вимоги.

«Західні лідери неодноразово втрачали шанси зупинити Гітлера до 1940 року. По-перше, їхні уряди відмовлялися від рішучих дій проти нацистів. Потім вони залишалися розділеними перед обличчям зростаючої загрози. Нарешті, вони підірвали власну опозицію Гітлеру через нерішучість і напівзаходи. Ці помилки виявилися катастрофічними. Ніщо не виправдовує злі дії нацистської Німеччини, але сильне західне лідерство могло би стримати нацистське зло до того, як воно принесло такі жахливі жертви».

Те ж саме можна сказати про реакцію Заходу на російську агресію. Його бездіяльність ще більше шокує, враховуючи гібридну війну, яку Росія веде в Європі та США.

Захід неодноразово знизував плечима і дивився в інший бік, коли Росія наполегливо випробовувала їхню рішучість. Перелік порушень включає війну в Грузії у 2008 році; незаконну анексію Криму; збройний конфлікт на сході України та створення нових постійних військових формувань уздовж її кордону; спроби дестабілізувати Україну за допомогою гібридної війни з (щонайменше) 2014 року; військове втручання в Сирію у 2015 році, в тому числі причетність до воєнних злочинів, пов'язаних з невибірковими бомбардуваннями цивільного населення; морська блокада в Азовському морі та напад на український флот у 2018 році; «перекроювання кордонів» і поступове скорочення території Грузії; спроба державного перевороту в Чорногорії у 2016 році; диверсії; численні кібератаки на країни-члени НАТО; вбивства; спроби втручання у референдуми та вибори в країнах НАТО; постійні операції впливу по всій Європі та США.

Це все події, які окремо або разом мали би викликати сильнішу реакцію з боку НАТО. Під час Холодної війни Альянс реагував на кожну провокацію з боку Радянського Союзу, щоб не залишити місця для стратегічних прорахунків. Після 2007 року Росія знову почала випробовувати готовність і рішучість НАТО. На жаль, Альянс не зміг відреагувати, і в результаті Європа знову опинилася перед загрозою повномасштабної війни.

Не діючи, коли нацистська Німеччина анексувала Австрію і окупувала частину Чехословаччини, Європа вирішила протистояти Гітлеру вже тоді, коли Німеччина вторглася до Польщі. Захід не діяв, коли Росія анексувала Крим і окупувала частину Донбасу, але й досі не протистоїть Росії через її вторгнення в Україну і гібридну війну.

Ескалація війни продовжується через умиротворення, нерішучість і напівзаходи. З початку повномасштабної війни Росія почала використовувати продовольство та енергію як зброю, створила коаліцію «автократій» (КРІПК – Китай, Росія, Іран, Північна Корея), заграє з Глобальним Півднем, розпалює війну на Близькому Сході у партнерстві з Іраном, перешкоджає морському транспорту в Червоному морі і, не в останню чергу, посилює свою гібридну війну проти НАТО та ЄС. Вперше в історії північнокорейські солдати воюють в Європі на боці Росії.

Після 15 років випробувань політичної волі і військової спроможності НАТО Росія зробила стратегічний прорахунок, якого Альянс з усіх сил уникав під час Холодної війни. Неспроможність відреагувати на порушення Росією міжнародного права і неготовність до війни зруйнували мир, за який боролися попередні покоління. Як наслідок, Захід стикнувся з найгіршою кризою безпеки від часів Другої світової війни.

І як Захід сприйняв український план перемоги, заснований на мирному плані, підтриманому на міжнародному рівні? – Знову знизав плечима.

Як і 85 років тому, Захід не робить того, що потрібно для припинення війни, яка, як попереджають дедалі більше глав держав, міністрів оборони, начальників генеральних штабів і розвідувальних служб, переростає в щось набагато більш зловісне.

Замість цього багато хто чіпляється за надію на «російську стриманість». Не розуміючи мети й завдань Путіна, а також екзистенційної природи війни, вони прагнуть до переговорів і мирних угод. Прагнучи уникнути війни за будь-яку ціну, вони дозволяють Росії зберігати контроль над ескалацією війни, в якій хоче перемогти. Захід залишається розділеним, оскільки США знову ставлять під сумнів свою роль у європейській безпеці, повільно повертаючись спиною до Вашингтонського договору.

Однак найбільша різниця між тим часом і нинішнім полягає в тому, що результат ще не є даністю. Процес ще можна зупинити, перш ніж він вийде з-під контролю. Необхідно переконати Росію відступити й відмовитися від своїх імперіалістичних амбіцій. Однак для цього потрібні сила, рішучість і мужність.

Путін бачить той самий Захід, який бачив Гітлер, коли вирішив розв'язати війну. Хоча Альянс на папері переважає Росію у військовому плані, йому бракує політичної волі зупинити війну, яка загрожує його безпеці, стабільності й процвітанню. Росія вважає Захід слабким, розділеним і не схильним до ризику. Вкрай важливо змінити його сприйняття.

Бездіяльність стане спадщиною президента Байдена – «занадто мало і занадто пізно» – такою ж, яку залишили по собі багато колишніх очільників держав Європи і США.

Наслідки війни вже далекосяжні. Альянс розділений. Дедалі більше людей прогнозують відкритий конфлікт між НАТО і Росією. Світ став свідком сейсмічного геополітичного зсуву, коли Росія вступила в партнерство з Китаєм, Іраном і Північною Кореєю. Вибори в Грузії повернули її до сфери впливу Росії.

Туреччина, Угорщина і Словаччина висять на волосині, поки Захід вагається. Зловмисна діяльність Росії поширюється. Повага до міжнародного права і Статуту ООН падає. Війна підживлює правий і лівий політичний екстремізм як у Європі, так і в США. Вона посилює глобальний голод і, відповідно, провокує демонстрації, бунти й заворушення.

Війна, що набуває все більших масштабів і розмаху, і Росія з її амбіціями паритету зі США і Китаєм – ось виклик, з яким стикнеться президент Трамп, коли вступить на посаду.

Якщо США повернуться спиною до України, вони повернуться спиною й до Європи та Індо-Тихоокеанського регіону. Якщо Трамп спробує заморозити війну, він її не закінчить і не зупинить ширшу конфронтацію. Він не усуне жодних глобальних наслідків війни.

Це лише означатиме повторення минулих помилок, яке розкрутить спіраль цієї непотрібної війни, що вийшла з-під контролю.

Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов'язково відображають позицію Kyiv Post.