Від початку 2025 року спостерігається розходження у зовнішньополітичних інтересах між адміністрацією президента США Дональда Трампа та більшістю європейських урядів.
З одного боку, в намаганні покласти край російсько-українській війні Трамп більш охоче йде на поступки Росії та чинить тиск на Україну, з іншого – більшість європейських урядів залишаються непохитними у своїй підтримці України і не вірять Росії.
В основі розбіжностей адміністрації США з Європою щодо України лежить давнє переконання Трампа, що європейці занадто довго користувалися американською щедрістю, не витрачаючи достатньо коштів на власну оборону, в той час як США брали на себе тягар їхнього захисту.
Попередні президенти, починаючи з Ейзенхауера, також намагалися змусити європейські уряди витрачати більше коштів на оборону, але Трамп, піднявши питання про можливість виходу США з НАТО, якщо вони цього не зроблять, таки змусив багатьох із них витрачати більше.
Аномальна спека в Іспанії забрала понад 1000 життів за місяць
Втім, досі неясно, наскільки Трамп зацікавлений у захисті Європи – особливо тому, що він і багато хто в його адміністрації вважають Китай більшою загрозою, ніж Росію. Дехто у Вашингтоні навіть вважає, що США можуть якимось чином переконати Росію стати на їхній бік проти Китаю, бо Москва, мовляв, теж бачить у Пекіні загрозу.
Ті європейські уряди, які продовжують підтримувати Україну, роблять це тому, що для них Росія становить набагато більшу загрозу, ніж Китай. Як би Китай не загрожував європейським інтересам, він не становить такої прямої військової загрози, як Росія.
Хоча продовження війни в Україні може розглядатися як запобігання тому, що, як сподівається адміністрація Трампа, стане російсько-американською співпрацею проти Китаю, європейські уряди чітко усвідомлюють, що перемога Росії в Україні може незабаром призвести до посилення російських загроз або навіть до військових нападів на них.
Це одна зі сфер розбіжностей між європейськими інтересами, з одного боку, і адміністрацією Трампа (якщо не більшістю американців), з іншого.
Але це може бути не єдиною розбіжністю у їхніх зовнішньополітичних інтересах. Дійсно, Європа вже стала витрачати більше коштів на власну оборону, але прихильність Трампа до Європи залишається невизначеною, а торговельні проблеми між США і Європою загострюються через його тарифну політику, тож не буде дивним, якщо Європа стане більш охоче переслідувати зовнішньополітичні інтереси, відмінні від тих, які має адміністрація Трампа.
Ізраїль і палестинський конфлікт можуть стати тією сферою, де Європа може піти своїм окремим шляхом. Європейські уряди залишаються прихильниками «рішення за принципом двох держав» для врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту, навіть коли адміністрація Трампа, схоже, відмовилася від нього.
Минулого року Ірландія, Норвегія, Іспанія та Словенія визнали Палестину окремою державою, а президент Емманюель Макрон заявив, що Франція може зробити це незабаром. Їхній приклад можуть наслідувати й інші, якщо європейські уряди відчують, що Трамп їх покинув.
Європейські уряди навряд чи будуть озброювати противників Ізраїлю, але Європа може розглядати ще більшу диференціацію від Вашингтона в палестинському питанні як засіб збереження добрих відносин з арабським і мусульманським світом навіть на тлі погіршення відносин США з ними. І якщо Трамп продемонструє подальшу готовність розходитися з Нетаньяху, як це сталося під час візиту останнього до Вашингтона у квітні 2025 року, Європа навряд чи буде більш прихильною до Ізраїлю, ніж США.
Погляди на Іран також можуть бути питанням, яке розділяє Європу і Америку. У той час як Ізраїль і деякі близькосхідні партнери Вашингтона бачать в Ірані екзистенціальну загрозу, Європа, можливо, не бачить у ньому такої загрози для себе, як Росія. Європейські уряди, безумовно, не хочуть, щоб Іран отримав ядерну зброю, але вони не обов’язково вважають ядерний Іран таким ірраціональним актором, яким його бачать США та Ізраїль.
Ядерне стримування може спрацювати проти Ірану так само, як і проти інших країн, включно з Пакистаном і Північною Кореєю. Більше того, в той час, коли Європа прагне зменшити свою залежність від Росії у постачанні нафти, Іран може запропонувати можливу альтернативу, яку наразі блокують американські економічні санкції.
Як і деякі попередні американські адміністрації, Трамп, схоже, сподівається, що Росія також співпрацюватиме зі США проти Ірану. Однак європейські уряди, можливо, сподіваються, що Іран можна спонукати до співпраці з Європою проти Росії (або, принаймні, до припинення підтримки її агресії в Україні).
Ще одним питанням, яке розділяє Європу та Америку, є Китай. Трамп вважає Китай більшою загрозою, ніж Росію, але більшість європейських урядів вважають Росію більшою загрозою, ніж Китай. Так само, як Трамп, схоже, готовий піти на поступки (за рахунок України), щоб отримати російську співпрацю проти Китаю, Європа може спробувати працювати з Китаєм, щоб отримати співпрацю Пекіна проти Москви.
Якщо і Європа, і Китай стикнуться з підвищенням американських тарифів, то очевидним рішенням для них буде більше торгувати один із одним. Європейці можуть сподіватися переконати Китай, що їхні інтереси в Європі постраждають, якщо Росія досягне успіху у війні проти України.
Чи будуть реалістичними кроки Європи щодо співпраці з Іраном та/або Китаєм проти Росії? Можливо, ні. Але такі сподівання можуть бути не більш нереалістичними, ніж віра Трампа в те, що Росія співпрацюватиме з Америкою проти Тегерана і Пекіна в обмін на поступки щодо України.
Однак із цих різних точок зору зрозуміло, що якщо європейці сприймають Америку як менш віддану справі захисту їх і України, то вони, швидше за все, не будуть так шанобливо ставитися до зовнішньополітичних уподобань США в інших питаннях, як тоді, коли відданість Вашингтона здавалася більш твердою.
Марк Н. Кац – почесний професор врядування і політики Школи політики і управління ім. Шара Університету Джорджа Мейсона, за сумісництвом старший науковий співробітник Атлантичної ради.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.
ПОГЛЯД: Як Україна ізолює Крим
