28 листопада Андрій Єрмак подав у відставку з посади керівника апарату президента України Володимира Зеленського через кілька годин після того, як антикорупційні слідчі провели обшук у його будинку. Гіршого моменту й не придумаєш.
Єрмак був не просто черговим помічником президента - він був другою найвпливовішою фігурою в Україні, і саме він очолював українську делегацію на критично важливих мирних переговорах зі Сполученими Штатами, коли вибухнув скандал. Його відхід створює вакуум влади в центрі українського уряду в, можливо, найнебезпечніший момент з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Єрмак створив щось безпрецедентне в українській політиці: паралельний уряд, який торкнувся всіх важелів влади. Замінивши в лютому 2020 року на посаді керівника апарату президента буйного Андрія Богдана, він здобув ще більшу владу, ніж його попередник, поширивши свій вплив на парламент, Кабінет міністрів та державні інституції. Міністри розуміли, що доступ до Зеленського - і їхнє політичне виживання - залежить від підтримання добрих відносин з Єрмаком.
Зеленський візьме участь у саміті G7 у Франції
Основні рішення щодо військової стратегії, економічної політики та дипломатичних ініціатив проходили через його офіс. Він став тим, кого один європейський чиновник у приватній розмові назвав “людиною Зеленського”, а точніше, його сірим кардиналом - воротарем, з яким усім доводилося мати справу, хотіли вони того чи ні.
Каталізатором його падіння став скандал навколо “Енергоатому”, найбільше корупційне розслідування за часів президентства Зеленського. Прокуратура стверджує, що близько 100 мільйонів доларів було систематично розкрадено з державного оператора атомної енергетики України - компанії, яка забезпечує половину електроенергії в країні.
Передбачуваним керівником є Тимур Міндіч, близький соратник самого Зеленського. Поки Росія майже три роки бомбардувала українські електростанції, хтось нібито розкрадав кошти, які могли б піти на ремонт інфраструктури або підтримку військових зусиль. Для президента, який прийшов до влади у 2019 році на антикорупційній платформі, це нищівний удар.
Але ось у чому річ: сам факт того, що антикорупційні слідчі змогли провести обшук у будинку найближчого радника президента і змусити його піти у відставку, свідчить про те, що реформовані інституції в Україні справді працюють.
Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, створені після Євромайдану 2014 року, довели, що вони можуть розслідувати справи навіть проти найвпливовіших чиновників. Протягом багатьох років скептики сумнівалися, що ці органи не будуть захоплені політичними інтересами. Справа Єрмака дає переконливу відповідь.
Для міжнародних амбіцій України це має величезне значення. ЄС чітко дав зрозуміти, що Україна має відповідати високим стандартам врядування, щоб претендувати на членство. Антикорупційні реформи не є необов’язковими - вони є необхідною умовою. Конгрес США, який повинен регулярно затверджувати військову допомогу, назвав корупційні проблеми причиною своїх вагань.
Демонстрація того, що Україна буде розслідувати і карати високопосадовців, навіть якщо вони зачіпають найближче оточення президента, безпосередньо знімає ці побоювання.
Але відхід Єрмака також створює безпосередні небезпеки. Його гіперцентралізована структура влади, хоч і проблематична для демократії, забезпечувала певну стабільність у воєнний час. Він був посередником між конкуруючими угрупованнями, керував напруженістю між цивільним і військовим керівництвом і утримував разом складну мережу відносин.
Як вже говорять українські політичні оглядачі, його відставка означає “тектонічні зрушення”. Грунт під українською політикою рухається. Хто буде координувати дії між президентською адміністрацією та парламентом? Хто керуватиме відносинами між силовими відомствами? Зараз українське керівництво повинно імпровізувати в момент, коли ясність є вкрай важливою.
Дипломатичні наслідки є ще більш нагальними. Єрмак став головним співрозмовником України із Заходом, зокрема, з Вашингтоном, йому було дозволено діяти як де-факто міністру закордонних справ. Він очолював українську делегацію на мирних переговорах у Женеві, слугуючи головним каналом зв’язку між Києвом і США з найбільш чутливих питань війни і миру.
Хоча він не користувався популярністю у Вашингтоні, західні чиновники вважали його людиною, яка може авторитетно говорити від імені Зеленського і орієнтуватися в складній внутрішній політиці України.
Його відставка сталася в той час, коли на Україну чиниться сильний тиск з метою змусити її погодитися на мирне врегулювання з Росією шляхом переговорів. Адміністрація Трампа запропонувала мирний план, який значною мірою відображає російські вимоги, включаючи територіальні поступки та обмеження щодо заходів безпеки України. Деякі західні партнери відчувають “втому від України” - їхні громадяни втомилися від економічних витрат на війну. У деяких столицях зростає відчуття, що війна зайшла в глухий кут, який триватиме доти, доки Трамп і Путін тягнутимуть час.
Існує також проблема довіри. Коли головний переговірник країни йде у відставку на тлі корупційного скандалу, це ставить під сумнів стабільність уряду. Це дає зброю скептикам, які стверджують, що Україна не готова до членства в ЄС чи НАТО. Це може підбадьорити Росію зайняти більш жорстку позицію, вважаючи, що політична нестабільність в Україні створює можливості для експлуатації.
Тиск на відставку Єрмака чинили не лише опозиційні партії, а й представники коаліції самого Зеленського. Депутати парламенту, які спочатку підтримували президента, почали висловлювати занепокоєння щодо домінування Єрмака, побоюючись, що концентрація такої великої влади в руках однієї людини створить єдину точку провалу. Те, що внутрішні розбіжності зберігалися і врешті-решт призвели до відставки Єрмака, свідчить про стійкість демократичної культури в Україні навіть у воєнний час.
Президент Зеленський спочатку відмовлявся звільнити Єрмака, незважаючи на зростаючий тиск, що свідчить про глибину їхніх стосунків. Те, що він врешті-решт прийняв відставку, демонструє, що навіть значні повноваження президента у воєнний час мають свої межі.
Зараз Україна стоїть перед випробуванням: чи зможе вона показати, що відставка Єрмака означає підзвітність, а не хаос? Це означає прозоре розслідування справи “Енергоатому”, чітку комунікацію щодо реформ управління та призначення гідної довіри фігури для заповнення дипломатичної порожнечі - і все це в умовах жорстокої війни проти набагато сильнішого супротивника.
Те, що стоїть на кону, виходить за рамки одного скандалу чи однієї відставки. Україна бореться за своє існування як незалежна, демократична держава. Ця боротьба відбувається на полях битв, у київських урядових кабінетах, у Вашингтоні та європейських столицях, у залах судових засідань. Відставка Єрмака знаменує собою критичний момент у всіх цих процесах.
На міжнародній арені наступник Єрмака повинен буде завоювати довіру як української, так і міжнародної аудиторії. На щастя, Україна має низку потенційних кандидатів на цю роль, досвідчених дипломатів, які були відсунуті на узбіччя “правління” Єрмака.
Те, що Україна побудує після цього, матиме більше значення, ніж падіння однієї людини. Якщо країна постане з сильнішими інституціями та чистішим урядом, це можна буде згадувати як болючий, але необхідний крок вперед. Якщо ж це спровокує нестабільність, якою скористається Росія, наслідки можуть бути серйозними.
Український народ, який так багато пожертвував, заслуговує на лідерів, які розуміють, що від нього вимагається. Світ, який інвестував значні кошти в успіх України, також потребує їхнього успіху.
Але, безсумнівно, Зеленський зараз опинився ще більш самотнім і обложеним. Але, можливо, уроки були засвоєні, і це дає можливість для нового підходу.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.
