Поки президент Володимир Зеленський відвідує європейські столиці в пошуках єдності та надійних гарантій безпеки, паралельно розгортається й інша місія, що привертає значну увагу: чергова поїздка до Москви колишнього девелопера, а нині дипломатичного посланця і довіреної особи Дональда Трампа Стіва Віткоффа.
Він прибуває у вівторок зі «скоригованою» мирною пропозицією в руках і надвисокими очікуваннями вдома, але практично без жодних сподівань за межами Сполучених Штатів.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
У Вашингтоні та в європейських столицях зростає тривога: за словами посадовців, цей візит навряд чи відкриє шлях до миру і ймовірніше втягне США у затяжну дипломатичну паузу за російським сценарієм.
«Це марнування часу й дипломатичний прорахунок», — прокоментував Юрій Боєчко, генеральний директор американської організації Hope For Ukraine.
Зеленський та Рютте обговорили дефіцит ракет PAC-3 і фінансування комплексів Patriot
Спілкуючись із Kyiv Post у понеділок, Боєчко заявив, що попередні місії Віткоффа «системно не приносили жодних відчутних проривів, а Кремль використовував ці зустрічі лише як можливість виграти час і загальмувати процес».
На думку Боєчка, Росія зберігає свої стратегічні наміри: «“поглинути” Україну та розширити свій контроль у Європі».
Будь-який мирний план, що може з’явитися в результаті таких переговорів, додав він, є «короткостроковим тактичним маневром, а не справжньою готовністю припинити війну».
План переписали — та знову відхилили
Віткофф прибуває до Москви з оновленою версією мирної пропозиції, підготовленою командою Трампа спільно з українськими переговорниками після тижнів напружених трансатлантичних консультацій.
Первісний 28-пунктний план, який раніше називали «списком побажань Кремля», нині скоротили приблизно до 19 пунктів, вилучивши з нього «складні питання» та відклавши їх на майбутні переговори.
Навіть у скороченому вигляді цей план не спонукає Москву до поступок, зазначає старший науковий співробітник з питань Росії та Євразії Ради з міжнародних відносин Стівен Сестанович.
Виступаючи в понеділок на заході Ради з міжнародних відносин, аналітик заявив, що Росія й надалі наполягає на територіальних поступках, обмеженнях для українських збройних сил та перегляді ролі НАТО в Європі.
Як зазначають багато вашингтонських експертів з питань Росії, Кремль не зрушив «ані з одного пункту» від часу торішньої сумнозвісної зустрічі на Алясці.
Віткофф, попри те що є радником Трампа, з яким у Москві найчастіше погоджуються спілкуватися, не зміг схилити Москву до жодних поступок у цій позиції, повідомив Kyiv Post один із високопоставлених європейських дипломатів.
Путіну потрібна зустріч, а не угода
Ось незручна правда, що нині визначає настрої у Вашингтоні: Владімір Путін зацікавлений у зустрічі, але не тому, що прагне миру.
Москва хоче перевести процес у «звичайний дипломатичний» формат — комітети, технічні консультації, нескінченні робочі групи, тобто саме ту структуру, яка дозволяє Росії розтягувати переговори на роки. Такий підхід прямо суперечить інстинкту Трампа щодо швидкого, показового врегулювання.
Водночас зацікавленість Росії в діалозі не є ознакою сили. Вона радше свідчить про напруження.
Як зазначає Томас Грем, колишній спеціальний помічник президента Джорджа Буша-молодшого, російські війська зазнають «жахливих втрат заради мінімальних здобутків», а економіка зазнає дедалі більшого тиску. Якщо обидві сторони поступово наближаються до переговорів, то лише тому, що нинішній статус-кво стає нежиттєздатним.
За словами аналітиків, Владімір Путін має і другу мету — відновити діалог між США та Росією з ширших стратегічних питань: Арктики, протиракетної оборони, європейської безпеки, де навіть символічна взаємодія з президентом США надає йому бажаного глобального статусу.
Цей престиж, зазначає Грем, залишається одним із найменш задіяних важелів впливу Вашингтона.
Застереження Боєчка відображає тривожні настрої, які нині панують у західних столицях: у критичний момент війни Віткофф може виявитися вкрай невдалим посланцем.
«Спроба вести діалог через посланця з обмеженим дипломатичним досвідом і відомою схильністю діяти поза звичними протоколами лише посилює позиції Москви», — застеріг він.
Це дозволяє Кремлю заповнювати порядок денний ініціативами, «які зрештою нічого не змінюють». Ба більше, такі кроки підривають серйозність позиції Вашингтона та посилюють тривогу в Києві й на східному фланзі НАТО.
Москва добре знає, як експлуатувати цю динаміку: під час одного з попередніх візитів Віткофф був змушений чекати на зустріч із Путіним вісім годин — класичний російський силовий прийом, замаскований під дипломатію.
Європа прагне зберегти вплив
Поки у Вашингтоні хвилюються через можливий черговий прорахунок Віткоффа, європейські уряди тим часом намагаються терміново посилити безпеку Києва.
У деяких столицях уже відкрито обговорюють раніше табуйовану можливість розміщення європейських військ на заході України — крок, який, як вони вважають, має компенсувати можливий тиск Трампа на Київ щодо поступок в інших напрямах.
Однак, як застерігає старша наукова співробітниця з питань Європи Ради з міжнародних відносин Ліана Фікс, навіть ці кроки часто неправильно тлумачать. На столі немає жодних реальних гарантій безпеки на кшталт статті 5 НАТО.
Заяви про нібито готовність Росії змиритися з можливим членством України в ЄС є лише спробою відвернути увагу: Москва виходить із того, що Євросоюз ніколи не зможе повноцінно інтегрувати Україну, і вважає вступ до ЄС без членства в НАТО позбавленим реальної цінності.
Для Володимира Зеленського, який стикається з нестачею ресурсів на фронті та безперервними російськими обстрілами, ці питання не є теоретичними. Вони мають екзистенційний характер.
Позиція Європи стала жорсткішою. Як найбільший сукупний фінансовий донор України, столиці ЄС і НАТО заявляють, що більше не погоджуватимуться на роль сторонніх спостерігачів у дипломатичному завершенні війни.
Первинна пропозиція команди Трампа стривожила всю Європу, зокрема через ідею створення американо-російського інвестиційного фонду з заморожених російських активів — крок, який багато хто розцінює як відволікання ресурсів, уже спрямованих на відновлення України.
Ще одним тривожним сигналом стали формулювання в проєктах документів, які відводили США роль посередника між НАТО і Росією. Країни на східному фланзі побоюються, що це може підірвати ключову стримувальну функцію Альянсу.
До цього додається глибша проблема — невизначеність щодо стратегічного світогляду Дональда Трампа. Європейські посадовці визнають, що досі не можуть зрозуміти, якою буде довгострокова лінія Вашингтона: транзакційною, ізоляціоністською чи набуде зовсім іншого змісту.
Фікс додає ще одне застереження. За її словами, повторюваний переговорний цикл у Вашингтоні — Росія розчаровує, США посилюють тиск, Конгрес відповідає санкціями, після чого починається нова дипломатична спроба — дозволяє Росії поступово підривати довіру до довгострокової ролі США.
Важелі впливу
Однією з найгостріших внутрішніх дискусій у Вашингтоні залишається питання, чи мають США посилювати тиск на Росію паралельно з переговорами.
Грем вважає, що так. Росія веде переговори, не припиняючи бойових дій; за його словами, так само повинні діяти й США. Це означає більше озброєння, більше систем ППО та чіткий сигнал, що ширші переговори між США і Росією неможливі доти, доки Москва не змінить позицію щодо України.
Водночас Сестанович застерігає: Трамп може не усвідомлювати, що ним маніпулюють. За його словами, Росія використовує цю взаємодію у власних інтересах. Білий дім, наголошує експерт, має відмовитися від ролі посередника і натомість діяти як зацікавлена сторона, що підтримує Україну.
Лише за цих умов Вашингтон зможе змінити баланс сил і вийти з «нескінченної серії розмов Віткоффа з Дмитрієвим», які створюють видимість руху без реального поступу.
Критика Боєчка підсилює цю тезу: доки Москва здатна маніпулювати посланцем, процес залишатиметься заблокованим.
Сценічна постановка, а не державна політика
Ніхто не очікує, що зустріч Віткоффа принесе прорив — ні аналітики, ні європейці, ні Київ.
Малоймовірно, що Путін прямо прийме або відхилить запропонований план. Натомість він, імовірно, наполягатиме на технічних консультаціях і перевірятиме межі терпіння Трампа в повільному дипломатичному процесі.
Європейські країни намагатимуться не допустити, щоб у разі зриву переговорів відповідальність поклали на Україну. Київ, зі свого боку, прагнутиме не виглядати стороною, що гальмує процес.
І, як прогнозує Фікс, «за два-три тижні» західні столиці, ймовірно, знову опиняться там, звідки почали: розчаровані Росією, вони обговорюватимуть нові санкції та перейматись довгостроковою надійністю НАТО.
І ось у цей геополітичне мінне поле входить Стів Віткофф — відданий соратник Трампа, девелопер і, мабуть, найнесподіваніша фігура для вирішення найскладнішого дипломатичного виклику цієї війни.
Трамп прагне швидкої перемоги. Путін — легітимності й часу. Європа хоче запевнень, що її не відсторонять від процесу. Україна передусім намагається не допустити, щоб її вважали відповідальною за можливий крах переговорів.
Боєчко робить жорсткий висновок: якщо Росія не продемонструє реальної готовності до переговорів — без затягувань і тактичних маневрів, — цей шостий особистий візит матиме для Москви лише символічне, а не змістовне значення.
Для Володимира Зеленського, який їздить Європою, намагаючись зміцнити підтримку для України, ставки нині як ніколи високі.
В одному зі своїх найпохмуріших застережень він заявив, що Україна незабаром може опинитися перед вибором між «гідністю та підтримкою США».
Наразі ж він робить усе можливе, щоб цього вибору не довелося робити.
Що не так з Росією?
