ПОГЛЯД: Не шукайте логіки в тому, що говорить Кремль

Через два роки після того, як Росія розпочала свою агресивну війну проти України, деякі західні аналітики та ЗМІ продовжують робити одну й ту саму критичну помилку: шукати якусь логіку в наративах Кремля і серйозно їх сприймати.

Минулого тижня ми спостерігали, як багато хто на Заході знову робив цю прикру помилку після терористичної атаки на концертний зал у розважальному центрі «Крокус сіті Хол» у Підмоскв’ї. Це демонструє дивну наївність (якщо не сказати різкіше) багатьох із тих, хто мав би вже давно усвідомити, що пропаганда стала чи не головною зброєю, яку Росія використовує у війни проти України та Заходу.

Дійсно, заяви російської влади після теракту, відповідальність за який одразу ж взяла на себе ІДІЛ, спонукали необізнаного спостерігача повірити у те, що: а) «Україна організувала атаку»; б) зловмисники «намагалися втекти з місця події на транспортному засобі з українською реєстрацією»; в) «зловмисники намагалися втекти до України» (через найбільш щільно за всі часи заміновану  лінію фронту); г) «Президент України (єврей за походженням) симпатизує ісламському екстремізму»; д) «на російський народ нападає весь світ».

Більше по темі

Мовчання та стигматизація: розплутуючи павутину безправності жінок у Росії

У тіні повномасштабного вторгнення Росії в Україну в самій Росії вирує інша, менш помітна війна – війна проти жінок.

Кожне із цих та інших подібних надуманих тверджень фігурує: у заявах офіційних осіб, зокрема й Путіна; у російських державних ЗМІ; у каламутному потоці заяв та дописів агентів впливу та попутників Кремля, які на різні голоси ретранслюють на Заході кремлівські байки  з усіх можливих носіїв. Це є одним із елементів пропагандистської стратегії «переповнення каналу». Як показує навіть поверхневий аналіз, жодне з цих тверджень не є правдивим або хоча б правдоподібним.

Це не обов’язково має бути правдою

Але Кремль добре знає, що його наративи не обов’язково повинні бути логічними чи послідовними, щоб бути ефективними. Насправді заснування звинувачень на правді стало би перешкодою на шляху до того, чого прагне досягти пропагандистська машина Путіна за допомогою своїх стратегічних комунікацій.

Поки Захід наївно шукав чіткої та лінійної логіки в тому, що робить і говорить Кремль, речники Москви включили справжній водомет звинувачень, суперечливих тверджень, відволікань і викривлень, розуміючи, що усі нестиковки у своїх заявах зможуть використати собі на користь.

Тут не зайвим буде нагадати, що «маскировка» й широке застосування пропаганди є невід’ємною складовою російської військової доктрини вже понад 100 років. Цю тактику росіяни почали застосовувати ще за царських часів і систематично й інтенсивно вдосконалювали її протягом усього періоду холодної війни, під час якого агент КДБ Володимир Путін пройшов професійне навчання принципам і практиці пропаганди.

Вже після початку повномасштабного вторгнення армії РФ в Україну генерал Сергій Шойгу, головнокомандувач цієї армії, публічно визнав, що пропаганда є дієвою зброєю в арсеналі його вбивчого кремлівського режиму. Російська пропагандистська машина має складну інфраструктуру й щедро фінансується Кремлем. Таких потужні інвестицій у пропаганду ніколи не зможуть дозволити собі демократичні країни з їхніми плюралістичними конкуруючими суспільними пріоритетами.

По-друге, ми добре знаємо, що Росія активно використовує у своїх інтересах можливості Заходу. До них належить, зокрема, вільна преса, представники якою сповідують принцип неупередженості і тому завжди намагаються надати слово «обом сторонам історії». Хоча цей принцип – глибоко вкорінений у ліберально-демократичній традиції та журналістській етиці – служить нам на користь, він також сприяє маніпуляціям з боку нечесних гравців, до яких, очевидно, належать росіяни. Російські агенти, які керують сотнями ботоферм, добре розуміють, що цифрова ера породжує майже ненаситний апетит до медіаконтенту.

Російські пропагандисти постійно й дуже вправно використовують на користь собі схильність західних ЗМІ надто часто давати трибуну для оприлюднення російських наративів. Західні журналісти необачно й нерозбірливо транслюють заяви кремлівських пропагандистів без ретельного аналізу й відповідних коментарів. Російські наративи активно заповнюють веб-сайти і, оскільки ці дописи дуже часто виглядають дивними, вони майже завжди викликають суперечки й масу переглядів і репостів нішевих, але цілком реальних підписників.

Висловлювання винахідника сучасної авторитарної пропаганди, нациста Йозефа Геббельса, звучить жахливо, але воно дуже влучно характеризує сучасні підходи російських пропагандистів: «Пропаганда працює найкраще, коли ті, ким маніпулюють, впевнені, що вони діють за власною волею».

Загалом російські пропагандисти не мають надто амбіційного наміру повністю схилити на свій бік західне суспільство. Вони не мають на меті неодмінно переконати чи змусити більшість американців, європейців чи австралійців підтримувати Росію чи домагатися зміни політики через їхні внутрішні політичні системи. Насправді, оскільки російська пропаганда заснована на антидемократичній традиції, авторитарна Росія має протилежні цілі.

Кажучи більш конкретно, російська пропаганда перш за все намагається маргіналізувати й тим самим ослабити зазвичай стабільний середній прошарок західного суспільства. Російська пропагандистська машина була створена, щоб залучати й мотивувати тих, хто опинився на периферії суспільства – як лівих, так і правих – поширювати різноманітні теорії змови, всілякі фейки та брехню, які підривають нашу колективну здатність об’єктивно розрізняти, що є правильним, а що неправильним. Сумнів, розбрат і відволікання уваги від того, що є справді важливим – ось основні цілі російської машини дезінформації.

(Наразі ми спостерігаємо, як наслідки вдалого застосування цієї російської стратегії трагічно розігруються в Конгресі США, де група республіканців із крила MAGA, яка явно піддалася російській пропаганди, спільно із невеликою чисельно, але дуже згуртованою групою виборців, яка теж зазнала згубного впливу путінських наративів, блокують американську військову допомогу Україні.)

Цей аспект глибоко дослідив провідний аналітик та експерт із сучасної російської пропаганди Петро Помаранцев, який свого часу написав: «Для Москви так важливо покінчити з правдою. Якщо ніщо не правда, то все можливо. У нас виникає відчуття, що ми не знаємо, що Путін робитиме далі – що він непередбачуваний і тому небезпечний. Ми розгублені, приголомшені й глибоко збентежені кремлівською зброєю абсурду та ірреальності».

У цьому контексті, як і хотілося Кремлю, з одного боку, неможливо визначити справжніх винуватців трагедії  у «Крокус сіті Холі», її дійсні причини й наслідки, а з іншого, Росія тепер використовує цей інцидент для посилення атак на Україну. Це особливо корисно з точки зору сприйняття деякими сумнівними аналітиками Росії за безневинну жертву терористів, яка тепер «має право» помститися за різанину у «Крокусі». Тут слід нагадати, що образа та помста за неї лежали в основі територіальної експансії гітлерівських нацистів та розв’язаного ними щодо європейських євреїв геноциду.

Зокрема, ми можемо очікувати, що Росія використає теракт у «Крокус» як привід для безпрецедентно масованого наступу після завершення дощової весняної пори – наступу, який, ймовірно, супроводжуватиметься особливо активними обстрілами українських міст та цивільної інфраструктури.

Від Заходу у цей критичний період війни ми очікуємо чіткого стратегічного підходу до підтримки України та здатності протистояти російській пропаганді, що дасть йому змогу захистити власні інтереси на українському театрі ширшого протистояння між демократією та диктатурою. І це передбачає також і усвідомлення того, що усі заяви, які ми чуємо від Росії щодо атаки на «Крокус», спрямовані лише на те, аби заплутати нас та збити з пантелику. Не дамо Росії досягти цього.

Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.