Неймовірно, наскільки іноді поєднання двох цілком невинних слів може викликати підозри, а в деяких випадках і цинічну зневагу. Немає кращого прикладу подібного поєднання у контексті цієї війни, ніж ідея вільного світу. Її прихильники постійно використовують ці слова у своїх промовах, її противники зазвичай лають або висміюють ці слова, беручи їх в лапки.

Чи справді у цьому поєднанні слів є щось сутнісне, або це просто гасло, не менш недолуге, ніж «Хай живе партія!»?

Advertisement

Проста відповідь полягає в тому, що я вважаю, що воно справді позначає щось більше, ніж ввічливий заклик до об’єднання. Воно втілює щось фундаментально вважливе для людського існування. Щоб зрозуміти, що саме, потрібно вийти за межі довільного використання слова «свобода» як звукового фрагменту.

Антонов і Boeing підписали меморандум для спільного виробництва дронів
Більше по темі

Антонов і Boeing підписали меморандум для спільного виробництва дронів

Співпраця також включає навчання, логістичну підтримку та послуги з ремонту тактичних безпілотників, зокрема й ScanEagle.

Свобода – слово багатогранне. Воно прямо пов’язане з питанням, а чи є в тій грудці матерії, схованій у вашому черепі, щось, що виходить за межі детермінізму хімічних реакцій, які керують вами, як автоматом. Це може, своєю чергою, ставити більш метафізичне питання, а чи має свобода якесь значення для нас як індивідів, у тому сенсі, що людина ніколи не може бути справді «вільною» від зовнішнього впливу, інакше вона взагалі не була б живою істотою, не кажучи вже про те, що не була б частиною суспільства.

Advertisement

Але коли люди говорять про вільну націю чи вільний світ, вони використовують це слово в політичному, соціальному чи економічному сенсі. І це саме те, про що я зараз хочу говорити, і я думаю, що ми можемо чітко визначити, що маємо на увазі.

Протягом тривалих періодів історії людства багато з до нас подібних істот зосереджувались лише на негайних та найбільш гострих потребах, аби забезпечити власне виживання. Ця екзистенційна занепокоєність часто посилювалась покірністю та слухняністю, яких вимагала ситуація, коли людина була власністю іншої людини, інакше кажучи, була рабом.

Advertisement

Проте навіть у тих людей, яким щастило не бути чужою власністю, покірливість все одно опосередковано формувала їхній спосіб життя діями урядів, які значною мірою керували політичним та економічним середовищем, у якому ці люди існували. Для того, щоб раб залишався рабом, він не мав бути  господарем навіть у власному домі. Давня історія рясніє картинами деспотизму.

Потім то там, то тут почали з’являтися проблиски надії – стародавні Афіни є найуспішнішим, але аж ніяк не унікальним прикладом  цього – люди виявили, що можна впорядковувати суспільство і без всюдисущої безжальної руки гноблення.

Advertisement

Якщо ви запитаєте, що являє собою свобода в контексті цієї історії, я думаю, більшість людей погодиться, що вона являла собою зростаючу з часом кількість структур, які захищали гідність і самоповагу людей. Від часів середньовіччя до наших днів це включало свободу письмового та усного слова, свободу совісті та уряди, які певним чином були підзвітні людям і могли бути змінені на вимогу невдоволеного ними населення. У сучасних представницьких демократіях це передбачає також наявність реальної та помітної у суспільстві політичної опозиції.

Поряд із цими формальними структурами існує мережа самодіяльних асоціацій та організацій, які відображають багатоманітність та колорит громадянського суспільства. Вони забезпечують людям шляхи пошуку подальшої сфери діяльності, а також засоби для висловлення незгоди щодо напряму розвитку та пріоритетів суспільства в осмислений спосіб.

Advertisement

Також, природно, частиною цього механізму був складний апарат судової системи, яка розглядає людей як невинуватих, доки їхня винуватість не буде доведена, дає їм право бути представленими та вислуханими неупередженим суддею. Ця система захищає підозрюваних від тортур та інших проявів жорстокості і до судового розгляду і, що не менш важливо, після винесення вироку. 

Це лише частина складного набору інституцій, який більшість із нас має на увазі, коли ми говоримо про «вільну державу». Чи є щось спільне між цими різноманітними ідеями? Я думаю, що є, і це не можна виразити у формі цілеспрямованої політики, яку можна чітко прописати. Це закладено в самому ставленні. Країни та народи, які прагнуть втілити цю ідею свободи, обирають дороговказом у своїй поведінці презумпцію свободи волі індивіда як першооснову. Ми також спостерігаємо повторювану тему особистої порядності та честі, яким надається приорітет в суспільному порядку.

Advertisement

Бути «вільним» – це спосіб розуміння та переживання відносин між людьми. Можна просто сказати, що вільне суспільство – це загалом таке суспільство, яке заохочує різні тлумачення навіть самого значення слова «вільний» і забезпечує  людям належні механізми, щоб діяти відповідно до їхніх бачень. І для цього треба стримувати державу, яка здатна придушувати цю дискусію.

Бувало, я дещо різко говорив, але я не думаю, що це неправильно, що у вільному суспільстві особа завжди невинувата, доки її вина не буде доведена, тоді як державу завжди варто підозрювати у нечистих намірах, доки протилежне не буде доведено.

Можливо, це звучить дещо радикально, але в цьому відображається перманентна настороженість людей щодо державної влади та адекватний підхід до інституцій, які мають право примусу. У справді здоровій вільній країні держава сама заохочуватиме свою молодь розвивати це критичне і вимогливе ставлення до влади.

Сильна вільна держава – це не та, яка вимагає сліпої покори та охоче демонструє свою здатність придушувати інакомислення. Скоріше це держава, що спонукає народ мислити самостійно та мати достатню самоповагу, щоб кинути виклик владі. Sapere aude: наважтеся знати. Це негласний девіз і рушійна сила народу і держави, гідних свободи.

Звичайно, вільні країни можуть мобілізувати державу на певні речі: наприклад, побудувати дороги чи створити армію. Інша крайність – войовнича неприязнь до будь-яких колективних дій, коли консенсус припускає, що вони можуть бути корисними, також не означає свободу. Свобода – це не груба вимога самореалізації, це акцент на особистості з відповідальним усвідомленням того, що іноді людина може досягти найкращого завдяки колективним діям.

Я не насмілюсь припустити, що ми досягли вже чогось близького до досконалості в такій організації людського суспільства. Але з усіх пропонованих рішень ліберально-демократичний устрій, незважаючи на його численні вади, не здається найгіршим способом обмежити жадібних до влади або багатства. Тому я вважаю, що він є системою управління, яку слід вивчити та сприймати серйозно будь-якій людині, яка хоче жити в суспільстві, де влада держави може бути обмежена через дії народу. Вам не обов’язково треба бути «західником», щоб бачити переваги в такому підході.

Повертаючись до назви цього есе, з ідеї вільної держави чи нації випливає ідея вільного світу: бачення більшої групи людей, які дотримуються цих принципів. «Світ» – не зовсім вдале слово, оскільки воно може означати безкомпромісний намір нав’язати свій погляд усім народам Землі, трохи схожий на марксистські амбіції щодо світової революції чи «комуністичного світу». 

Я не думаю, що багато людей, включаючи мене, схвалюють такий підхід. Коли я вживаю словосполучення «вільний світ», я маю на увазі добровільне зібрання людей або націй, які утворюють власний «світ» вільних держав, не обов’язково світ у його буквальному планетарному значенні. Тут критики вислову «вільний світ» мають рацію. Сказавши це, можна сподіватися, що перспективи та принади свободи спонукатимуть багатьох людей хотіти приєднатися до такої спільноти.

Останній аспект свободи і, мабуть, її найбільш глибока і таємнича ознака, принаймні для тих, хто не відчуває до неї емпатії, полягає в тому, що відсутність ясності щодо її суті і є причиною, чому люди готові боротися за неї. 

Саме в складному для розуміння значенні свободи, яке допускає мільйон інтерпретацій, людина знаходить рівновагу у відносинах з навколишнім світом і в спілкуванні з іншими людьми.

Готовність ризикнути всім, аби захистити те, що ви не можете записати в маніфесті, ідеології, настанові чи державному гаслі, здається декому, як не дивно, суперечливим чи навіть лицемірним, але в цьому сама сутність і надихаючий імпульс вільного світу.

Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.