20-пунктний мирний план, який нещодавно оприлюднив президент Володимир Зеленський, у західних столицях вважають прогресом. На практиці він більше виконує діагностичну функцію, показуючи, на якому етапі перебуває дипломатія після місяців переговорів, змін у тексті та зростання нетерпіння у Вашингтоні.
Так оцінює ситуацію Глен Говард – досвідчений стратег з питань Росії, президент вашингтонського аналітичного центру «Фонд Саратога». В інтерв’ю Kyiv Post він охарактеризував план не як прорив, а як результат тривалого переговорного процесу, який прояснив позиції сторін і показав, наскільки вони все ще далекі одна від одної.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
План переписано – але не вирішено
Первісний план з 28 пунктів, який потрапив у ЗМІ восени і який Київ і кілька європейських урядів вважали надто поступливим Москві, був переглянутий. З нього вилучили формулювання, які вимагали від Києва негайного виведення військ із контрольованих ним територій Донецької області, офіційної відмови від амбіцій щодо членства в НАТО і визнання суверенітету Росії над окупованими територіями.
Після майже десятирічної перерви урядовці США з’явилися на економічному форумі Росії
Ці зміни важливі, але, на думку Говарда, вони не змінюють основних принципів.
Він зауважив, що хоча Зеленський перейшов від категоричного відхилення попередніх пропозицій до обережного залучення, переговори досягли критичної точки, яка визначається не стільки імпульсом, скільки обмеженнями.
Втрачений момент у Маямі
Ці обмеження проявилися минулого вікенду в Маямі, де адміністрація Трампа сподівалася організувати тристоронню зустріч за участі представників США, України та Росії. Цього не сталося.
За словами Говарда, Вашингтон хотів, щоб переговори дали якийсь видимий результат на доказ того, що дипломатія працює.
Але росіяни відмовилися зустрічатися з українською стороною, посиливши сумніви щодо намірів Москви, яка чомусь продовжує заявляти про відкритість до переговорів.
На думку Говарда, Росія «грає в цю гру» лише настільки, щоб уникнути звинувачень у зриві переговорів, не відмовляючись при цьому від своїх військових і політичних цілей.
Де немає прориву
Після всіх переглядів і змін незмінними залишаються два питання: контроль над територією на сході України та Запорізька атомна електростанція.
Говард зазначає, що Росія фактично оголосила деякі питання, в тому числі ЗАЕС, такими, що не підлягають обговоренню, і це ускладнює, а то й унеможливлює компроміс.
Нездатність домовитися в питанні демілітаризованих зон лише підкреслює, наскільки далекі сторони від спільного бачення.
Є один із менш відомих, але не менш важливих пунктів плану: США наполягають на демілітаризації стратегічної смуги землі біля гирла Дніпра, щоб Росія не мала змоги обмежувати українську торгівлю.
Говард бачить у цьому доказ того, що переговори не повністю схиляються на користь Москви, а також нагадування про те, наскільки технічними і суперечливими стали переговори.
Публічні заяви проти суті у Вашингтоні
Публічно американські чиновники наголошують на прогресі, заявляючи, зокрема, що Росія прагне миру. Однак приватно, за словами Говарда, адміністрація розуміє різницю між риторикою та результатами.
Він зазначив, що Трамп прийшов до влади з обіцянкою швидко закінчити війну, але в нього не вийшло, тож зараз із політичних міркувань Білий дім подає повзучу дипломатію як успіх, навіть якщо результати не відповідають очікуванням.
Реальність в Україні свідчить про інше: бойові дії тривають, кількість жертв серед цивільного населення зростає, а Москва не виявляє особливого бажання йти на компроміс.
Говард очікує, що переговори продовжаться і будуть іти паралельно з бойовими діями, але не призведуть до укладення угоди.
За його словами, Україна та її європейські партнери навчилися діяти ефективніше, пов’язуючи будь-які територіальні дискусії з конкретними гарантіями безпеки, які все більше нагадують зобов’язання в стилі НАТО.
Ця зміна ускладнила завдання Вашингтону: американські переговорники змушені пояснювати, як гарантії працюватимуть на практиці, тож процес застрягає в деталях, викриваючи обмеження швидкої, транзакційної дипломатії.
Тиск, а не мир, у 2026 році
На думку Говарда, те, що до переговорної команди Трамп включив свого зятя Джареда Кушнера, і те, що в процес періодично вмикається держсекретар Марко Рубіо, відображає невизначеність всередині адміністрації щодо подальших кроків.
Що виглядає незмінним, так це бажання Трампа зберегти важелі впливу. Говард очікує, що США продовжать чинити на Росію економічний і енергетичний тиск і надавати Україні військову допомогу та навіть збільшувати її через новий логістичний центр НАТО в Румунії.
Головний урок з невдалої спроби досягти миру, як стверджує Говард, полягає в тому, що тиск працює краще, ніж оптимізм. Енергетичні заходи та економічні обмеження вже працюють, а в подальшому можуть бути й інші.
Непередбачуваним залишається те, як далеко Вашингтон готовий зайти і наскільки різко може змінитися його підхід.
Наразі Україна грає в довгу, Європа займається переобліком, а Вашингтон намагається управляти очікуваннями, не визнаючи своєї поразки.
І переглянутий план Зеленського, попри всі його правки та дипломатичні зусилля, в кінцевому підсумку може запам’ятатися не стільки як шлях до миру, скільки як кадр війни, яку досі неспроможна закінчити дипломатія.
